ДОСИ́ТА, присл. До повної ситості. На кінець обіду всі.. відчули, що поїли досита (Скл., Святослав, 1959, 287); // перен. До повного задоволення. — Прощай, Солохо! — каже Горпина, коли надивилась досита на її ясну ухмилку (Мирний, І, 1954, 58); Не міг [Безбородько] досита намилуватись своїм відбитком у дзеркалі (Вільде, Сестри.., 1958, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 383.