ДО́СВІТ, у, ч. Час доби перед сходом сонця, світанком. Від самого досвіту в ловецькім таборі великий рух і тривожне дожидання (Фр., VI, 1951, 10); Але досить було прокинутись чоловікові, як Галина.. здушила свій плач і так пролежала до самого досвіту (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 259); Вартує [Денис] цілу ніч, а досвіт напливає (Рильський, Поеми, 1957, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 382.

До́світ, ту, м. Разсвѣтъ. І прийшов я із панщини вже перед досвітом. Грин. ІІІ. 633. У вікно полився тихий досвіт. Левиц. І. 463. У-до́світа. На разсвѣтѣ, передъ разсвѣтомъ. У-досвіта встав я…. темно ще на дворі; де-не-де по хатах ясне світло сяє. К. Досв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 427.