ДОРІ́ДНИЙ, а, е.
1. Великих розмірів; протилежне дрібний. По кутках і на печі вони поставили зелені соснові гільця, уквітчали їх калиною, .. пучками зернистих дорідних колосків (Н.-Лев., І, 1956, 145); Посипалося з бункера перше дорідне зерно (Кач., Вибр., 1953, 268); Насипала [Устина] піввідра дорідного жовтого, аж червонуватого бобу (Чорн., Визвол. земля, 1950, 35).
2. Який виріс до значної височини, буйний, розкішний. Чорна хустина жінки майнула і зникла в городі за жовтоцвіттям дорідних соняшників (Стельмах, Хліб.., 1959, 177); Назустріч йому шуміла висока й дорідна пшениця (Кучер, Чорноморці, 1956, 132); Кінь форкав, зажираючи дорідну зелень по вибалочку, напинав віжки, аж віз рипів (Ле, Ю. Кудря, 1956, 15).
3. З якого збирають високий урожай. Сплять наші рідні Краї. Ниви дорідні, Гаї (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 54); — Немає у світі більш родючої землі, як у долині Нілу, немає ніде таких дорідних, напоєних вологою ланів та садів (Вол., Дні.., 1958, 94); // Значний щодо кількості; багатий. З першого дорідного врожаю, зібраного на цілинних і перелогових землях, Батьківщина одержала багато мільйонів пудів додаткового хліба (Колг. село, 9.1 1955, 1).
4. Високого зросту, коренастий, товстий. Старість підкралася несподівано, мов осінь; вона якось одразу підсушила дорідного Дорохтея Плачинду (Стельмах, Хліб.., 1959, 324); Світла шовкова кофта з тугим перехватом у талії, довга широка спідниця.. надавали дорідній постаті пишності, грайливості (Баш, Надія, 1960, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 377.