Дору́блювати, люю, єш, сов. в. доруби́ти, блю́, биш, гл. Оканчивать, окончить обрубать (въ шитьѣ). Ти ще й рубця не дорубит, я вже й звернусь. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 427.