ДОРОЖИ́ТИ, жу́, жи́ш, недок., ким, чим.
1. Високо цінити кого-, що-небудь, надавати йому великого значення. Брянський дорожив своїм старшиною і пишався ним перед іншими командирами рот (Гончар, І, 1954, 171); Кооперація — величезна культурна спадщина, якою треба дорожити і користуватися (Ленін, 28, 1951, 173); Співробітництвом у журналі «Жизнь» Леся Українка дуже дорожила (Іст. укр. літ., І, 1954, 636).
2. Оберігати, боятися втратити що-небудь. Я був студентом, Бажав науки і знання І кожним дорожив моментом, Щоб здобувати їх (Фр., XIII, 1954, 410); Дорожив [Комар] власним добром, не допускав збитків (Ковінька, Кутя.., 1960, 26); Над усе нам, колгоспникам, треба дорожити честю хлібороба! (Рад. Укр., 4.ІХ 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 380.