ДОРЕ́ЧНО. Присл. до доре́чний. Вона вміла слухати, вміла доречно підкинути влучне слівце (Жур., Звич. турботи, 1960, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 376.