ДОПІ́ЗНА, присл. До пізнього часу, до пізньої пори. Допізна чути було гомін по селі (Свидн., Люборацькі, 1955, 78); Щовечора й Катря допізна бувало сидить на призьбі (Головко, II, 1957, 233); Яблука тугі, червонобокі, допізна стоять (Кучер, Дорога.., 1958, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 371.