ДОПРАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОПРА́ВИТИ, влю, виш; мн. допра́влять; док., перех., розм.

1. Доводити, довозити, доставляти кого-, що-небудь кудись, до якого-небудь місця. — По-перше, є наказ командира — доправити їх до місця… (Гончар, Таврія.., 1957, 356); — Нащо напросився доправити ліки? Їх би давно привезли підводою — пекла думка (Мушк., Серце.., 1962, 86).

2. Закінчувати церковну відправу. Піп доправив службу (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 374.

Доправля́ти, ля́ю, єш, сов. в. допра́вити, влю, виш, гл.

1) Дослуживать, дослужить церковную службу. Піп доправив службу.

2) Допра́вити довг. Взыскать долгъ.

3) Доводить, довести. Одведи отцих людей та гляди мені, прямо доправ до красної дівиці — ясної зірниці. Мнж. 19.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 424.