ДОПИ́ТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ДОПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Настійливо розпитуючи, вивідувати щось, дізнаватися про що-небудь. — Що він тобі казав? Насте, що він тобі казав? — жадібно допитувалась Соня, зазираючи їй у вічі (Вас., II, 1959, 196); Мати відчула, що син щось приховує від неї, пробувала допитуватися, та він не сказав нічого (Хижняк, Невгамовна, 1961, 161); Чимало часу минуло, поки вона допиталась від панночки, що власне трапилось (Л. Укр., III, 1952, 644); Грицькові не одразу вдалося допитатись у Павла про Орину (Головко, II, 1957, 552).
2. Відшукувати кого-, що-небудь розпитуванням. Того ж таки вечора йшло через село двадцять чужих парубків і допитувалися шляху до економії (Мирний, IV, 1955, 243); Допитатися до Смоляка у селі було не важко, він жив тут же за церквою (Козл., Ю. Крук, 1957, 289).
3. тільки недок. Пас. до допи́тувати 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 371.