ДОПИ́ТЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. допи́тливий. Рано Свиридон навчився завдавати клопоту родині, і щоразу його тягла в світ допитливість, цікавість до нових місць, тварин, явищ природи (Ю. Янов., II, 1958, 323); Великі карі очі світились розумом, допитливістю (Мас., Життя.., 1960, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 371.