ДОПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОПИ́ТИ, п’ю́, п’є́ш, дек., перех. Закінчувати пити; пити до кінця, Її батько сидів за столом і допивав останній стакан чаю (Н.-Лев., IV, 1956, 246); Григорій Волошин і міднолиций Лесь Якубенко поважно допивали свій мед (Стельмах, Хліб.., 1959, 34); Він допив прохололий чай і відставив склянку (Головко, II, 1957, 449).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 370.

Допива́ти, ва́ю, єш, сов. в. допи́ти, п’ю́, п’є́ш, гл.

1) Допивать, допить. Не допивай, не доливай, — не будеш п’яний. Ном. № 11449. Чом ви…. пива не допиваєте? ЗОЮР. І. 224.

2) Пить сколько хочется. Сестро ж моя, сестро, перепеличенько, чого ізмарніло білеє личенько? Чи не допивала, чи не доїдала, чи темної нічки та й не досипляла? Чуб. V. 928. Сама не ззість і не доп’є, — його нагодує. Шевч. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 422.