ДОНЕ́ХОЧУ, присл., розм. Те саме, що доне́схочу. І ну щипать лиця. Нащипала [дівчина] донехочу і сіла (Свидн., Люборацькі, 1955, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 367.

Доне́хочу нар. По горло, досыта. Було що їсти й пити донехочу. Ном. № 11888.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 421.