ДОМІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОМІ́РЯТИ, я́ю, я́єш і рідше ДОМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех. і без додатка.

1. Закінчувати міряти що-небудь; міряти до кінця, до певної межі. Коваль доміряв до Чабанової хати, зо всіма привітався (Вовчок, Вибр., 1937, 217); Домірив [син] до борозни, і вже як підійшов та взяв за налигача, сказав, на воли гейкнувши: — Проміряв (Головко, II, 1957, 211).

2. розм. Відміряючи, додавати до того, що вже є. — Своє поле маєш переміряти цією кроковкою? — Ні, доміряти до свого (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 363.