ДОМИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОМИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Закінчувати мити; мити що-небудь до кінця, до якоїсь межі, до певного місця. — Хай уже дівчата домивають [посуд] (Головко, II, 1957, 104); — Всю воду розхлюпав, нічим буде квіти домити (Шиян, Баланда, 1957, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 362.

Домива́ти, ва́ю, єш, сов. в. доми́ти, ми́ю, єш, гл. Домывать, домыть. Ще трохи пшениці не домила. Богодух. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 419.