ДОКІ́РЛИВИЙ, а, е. Який виражає докір; сповнений або пройнятий докором. Досі ущиплива та докірлива розмова стихла (Мирний, III, 1954, 28); Він не почув докірливого слова од матері (Автом., Так народж. зорі, 1960, 292); Син мовчки витримав колючий, докірливий батьків погляд (Гончар, Таврія.., 1957, 303).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 352.

Докі́рливий, а, е. Укоризненный.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 413.