ДО́КІЛЬ, присл., спол., діал. Доки. — Що ж, докіль ти думатимеш? доки розважатимешся? (Вовчок, І, 1955, 166); — Докіль поїдем до Москви, Ще зачекати трохи доведеться (Бажан, Роки, 1957, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 352.

До́кіль, докіля нар. = Доки. Дещо. 119. Вража ж тебе мати знає, докіль тебе, молодице, ждати. Чуб. V. 549.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 413.