ДОКУ́ЧНО, рідко. Присл. до доку́чний. Дзз… тонко співає він [вітер] в одколоту скалку, докучно бринить, як муха… (Коцюб., II, 1955, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 357.