ДОКУ́ЧЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. доку́чливий. Присяжний.. просив діда, аби йому вибачив його докучливість, та й відійшов швидко (Черемш., Тв., 1960,233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 357.