ДО́КТОР, а, ч.

1. розм. Те саме, що лі́кар. — В тебе, бачу, руки сухі й гарячі, як жар. Треба б покликать доктора (Н.-Лев., V, 1956, 252); Доктор вивчив пацієнтку і вирішив лікувати її самогіпнозом (Смолич, II, 1958, 95).

2. Вищий учений ступінь, який присуджується на підставі захисту дисертації, а також особа, якій присуджено цей ступінь. В 1841 р. Маркс закінчив університет, написав дисертацію з грецької філософії і здобув ступінь доктора філософії (Нова іст., 1956, 124); [Куц:] Справи інституту передати докторові наук Воронюку (Мороз, П’єси, 1959, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 355.