ДОКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОКРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Закінчувати крити що-небудь; крити до кінця, до якогось місця. — Звідки я хату докрию, коли й снопа околоту не маю? (Ю. Янов., І, 1954, 32); Докрити до причілка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 355.

Докрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. докри́ти, кри́ю, єш, гл. Оканчивать, окончить крыть. Докривши клуні, вернувсь я до діда. Г. Барв. 178.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 415.