Про УКРЛІТ.ORG

доконечно

ДОКОНЕ́ЧНО. Присл. до доконе́чний. Він добре знав, що всі дівчата на селі горнуться до його [нього], й думав, що й Лукина доконечно піде за його заміж (Н.-Лев., III, 1956, 347); Її [Вкраїну] пізнавши, чи ж я міг Не полюбить її сердечно, Не відректися власних втіх, Щоб їй віддатись доконечно? (Фр., X, 1954, 66); — Заперечити не можна, все тобою зроблене доконечно потрібне (Собко, Нам спокій.., 1959, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 354.

вгору