ДОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док.

1. перех. Класти на додаток до чого-небудь, додавати, приєднувати що-небудь до чогось; добавляти. Як неставало прядива, то молодиці мусили докладати свого (Н.-Лев., II, 1956, 185); На кріслах стояли два розкритих чемодани, в які мама час від часу все щось докладала (Вільде, Повнол. діти, 1960, 27); Ще й зосталося карбованців кілька, — доклали до них Артемову получку та й купили телицю (Головко, II, 1957, 398).

◊ Доклада́ти (докла́сти) во́за, заст. — бити, карати. [Михайло:] Борони боже: Якби я свою [жінку] підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза (Котл., II, 1953, 69); Доклада́ти (докла́сти) зуси́ль (сил, рук, пра́ці і т. ін.) — багато й старанно працювати. В радгоспі докладали всіх зусиль, щоб створити йому найкращі умови для роботи (Кач., І, 1958, 434); Колись Шевченко доклав багато сил, щоб видати букваря, одного-однісінького букваря для народу (Тич., III, 1957, 76); — Як звернеться додому [панич] та подивиться, що так всюди чисто та гарно, хай догадається: хто до того своїх рук докладав! — подумала вона, легенько зітхнувши (Мирний, III, 1954, 223); [Чирва:] А скільки я доклав праці. Скільки жил висотав (Мик., І, 1957, 84); Не зна́ти, до чо́го (куди́) рук докла́сти: а) не знати, за яку справу взятися; б) не мати можливості працювати, брати участь у чому-небудь. Роками тисячі людей у місті не знали, куди рук докласти (Сенч., Опов., 1959, 178).

2. перех. і без додатка, розм. Розповідати, повідомляти про що-небудь. — Питалася Одарка: де ж Карпо зостався? — Кажу — не знаю, — докладала Христя матері (Мирний, III, 1954, 52); Став Іван розповідати, Все докладно докладати (Перв., Райдуга.., 1960, 157).

3. тільки недок., неперех., діал. Вигадувати для сміху. Пішла Ганна боса; ноги розчервонілись, потерпли од холоду.. Сміються люди з Ганни та докладають: — Навіщо, бабо, так зарані вбралась в червоні чоботи? (Н.-Лев., 1, 1956, 109); [Охрим:] Вийду на вулицю, хлопці й дівчата зберуться, співають, ..почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (Кроп., І, 1958, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 352.

Доклада́ти, да́ю, єш, сов. в. докла́сти, ду́, де́ш, гл.

1) Докладывать, доложить, прилагать, приложить. доклада́ти праці, доклада́ти рук. Прилагать трудъ, прилагать старанія. Люде, що в науці кохаються, що звикли не тілько очима дивитися, а ще й докладати розумної праці, щоб вияснити собі усе те, на що дивляться. Дещо. 17. Доклада́ти во́за. Отколотить, убить. Ном. № 13185. Солдатъ. Бываетъ и на старуху проруха. Не потачь, хозяинъ: у каждово есть свои блохи. (О женѣ Михайла Чупруна). Михайло. Борони, Боже! як би я свою підстеріг в чім, — тут би їй і доклав воза. Котл. Моск. Чар., явл. X.

2) Прибавлять, прибавить, дополнять, дополнить. Инчий розважає, а инчий тугу докладає. Черк. у. До книжок докладає своє розумне слово.

3) Излагать, изложить обстоятельно, съ доказательствами. (О терпимыхъ отъ поляковъ и евреевъ притѣсненіяхъ). Козаки и мужики у неділю рано. Богу помолившись, листи писали, і в листах добре докладали, і до пана Хмельницького у Полонне посилали. Дума. Начне їй докладать, бо розумна таки й голова була у його. Стор. МПр. 153.

4) Доклада́ти кому́. Насмѣхаться надъ кѣмъ. Чує, як сміються з його, чує, як докладають йому. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 413.