ДОЗВІ́ЛЬНИЙ, а, е. Вільний, не зайнятий якою-небудь працею. [Крістабель:] Ти так давно не згадував про нього… [Річард:] Бо не було дозвільної хвилини (Л. Укр., III, 1952, 11); //Стос. до дозвілля (у 1 знач.), характерний для нього. Психіатрія менш за все підходила для дозвільних розваг (Вол., Місячне срібло, 1961, 17); Інтимність, насиченість дозвільної балачки урвалася, ніби став поруч свідок одвертої близькості цих людей… (Коп., Вибр., 1953, 55); Праця при комунізмі буде радісною, вільною, творчою, але все ж таки це буде праця, а не розвага, не дозвільне проводження часу (Ком. Укр., 6, 1960, 55).
ДОЗВІЛЬНИ́Й, а́, е́. Який містить дозвіл на здійснення чого-небудь. Дозвільний документ.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 347.