Про УКРЛІТ.ORG

дозвіл

ДО́ЗВІЛ, волу, ч. Згода, що дає право на здійснення чого-небудь. Він дуже ввічливо подякував і попрохав дозволу сісти (Коцюб., II, 1955, 428); Юрко попросив у Франки дозволу провести її (Чорн., Визвол. земля, 1959. 219); // Документ, який посвідчує таке право. [Стрижень:] На берег дозвольте зійти тільки тим, у кого буде дозвіл комітету (Корн., І, 1955, 55); Дозвіл на навчання в агротехнікумі прийшов як комсомольська нагорода за віддану працю (Коз., Гарячі руки, 1960. 134).

З ва́шого до́зволу — ввічлива форма, якою просять згоди співбесідника на що-небудь. — Вже й я закурю з вашого дозволу!простягнув руку Сопкін (Вас., І, 1959, 349); З до́зволу сказа́ти — вставні слова, які вказують, що згаданий предмет, особа і т. ін. не варті, не заслуговують уживаної назви. — Не думаю, що серед депутатів, які сидять в оцьому залі, багато знайдеться таких, котрі в цьому питанні поділяють вашу, з дозволу сказати, точку зору (Головко, II, 1957, 548).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 347.

вгору