Про УКРЛІТ.ORG

дозволяти

ДОЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док.

1. перех., з інфін. Давати згоду, дозвіл, право на здійснення чого-небудь. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Коцюб., І, 1955, 228); Пройти до нього в палату дозволяли тільки комусь одному з його товаришів (Донч., V, 1957, 531); Артем своїй Любі такого поводження не міг би дозволити (Кучер, Чорноморці, 1956, 27).

◊ Дозволя́ти (дозво́лити) собі́: а) (перев. із сл. забагато, занадто і т.ін.) поводити себе не зовсім пристойно, не відповідно до свого становища. [Анна:] Чи не забагато ви дозволяєте собі, сеньйоре? (Л. Укр., III, 1952, 360); — Мені здається, що ви собі вже занадто дозволяєте (Вільде, Сестри.., 1958, 422); Мало того, що два інженери дозволили собі так непоштиво [зневажливо] висловлюватися про свого безпосереднього начальника.., з Русевича глузує і Слинько (Шовк., Інженери, 1956, 58); б) увічлива форма для вираження якого-не-будь прохання, повідомлення про щось. Дозволяю собі піднести Вам на спомин частину своїх творів (Мирний, V, 1955, 431); Я тільки дозволила собі викреслити олівцем одну фразу (Л. Укр., V, 1956, 406).

2. тільки 3 ос., неперех., з інфін. Давати можливість що-небудь робити (про стан, умови, обставини і т. ін.). Потім він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров’я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Л. Укр., III, 1952, 513); Справді, вдалині, як тільки дозволяло бачити бліде місячне сяйво, наближався хтось верхи (Сміл., Крила, 1954, 62); Піп гречно, наскільки дозволила його повнота, вклонився Вараві (Стельмах, Хліб.., 1959, 344).

3. наказ. сп. дозво́ль (дозво́льте). Увічлива форма звертання з проханням про що-небудь. — Дозвольте і мені, панове, річ держать!Тут обізвалася Лисиця (Гл., Вибр., 1957, 75); — Дозволь мені, мати, Дівчину узяти, Що у неї русі коси Аж по самі п’яти (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 347.

Дозволя́ти, ля́ю, єш, сов. в. дозво́лити, лю, лиш, гл. Позволять, позволить, дозволять, дозволить, разрѣшать, разрѣшить. Не дозволяв говорити бісам. Єв. Мр. І. 34. Не дозволю кров людськую марне розливати. К. Досв. 218.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 411.

вгору