ДОЗВО́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до дозво́лити 1. — Хто тут співає? одчиняй! Тут не дозволені концерти!.. (Сам., І, 1958, 243); // дозво́лено, безос. присудк. сл. Мав Цимбал свої слабості, над якими в Криничках кожному дозволено було потішатись (Гончар, Таврія.., 1957, 11); Їм дозволено співати.

2. у знач.прикм. Який можна дозволити, допустити; допустимий. — Та ще немалая скорбота: У наших… книгарнях Книжок дозволених — пустота, А їх немало треба б мать (Мирний, V, 1955, 289); Збіг його річниці народження з днем дозволених обманів значно поширював грунт для жартів і сміху (Вол., Місячне срібло, 1961, 12); // у знач. ім. дозво́лене, ного, с. Те, що дозволяється, допускається. Стрілка, яка показувала тиснення, стрибнула за червону риску дозволеного (Рибак, Час.., 1960, 435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 347.