ДОГЛЯ́ДА́Ч, догля́дача́, ч.
1. Особа, що доглядає за ким-, чим-небудь. Князь Чолак уподобав його так, що настановив доглядачем над усім в палаці та над усіма своїми палацами (Н.-Лев., III, 1956, 299); Доглядачі худоби розгорнули в радгоспі соціалістичне змагання за дострокове виконання взятих на себе зобов’язань (Рад. Укр., 26.III 1950, 1).
2. дорев. Службовець, який наглядав за чим-небудь, завідував чимсь. — Ану, живо один з другим! Рушайтеся! Рушайтесяі — покрикали панські доглядачі (Фр., III, 1950, 271); З своєї брички Тарас почув переговори візника і, мабуть, станційного доглядача (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 340.