ДОВІ́РЧИЙ, а, е.

1. рідко. Який виявляє, виражає довір’я кому-, чому-небудь, грунтується на довір’ї. Довірчий тон.

2. юр. Який дає право діяти від імені особи, що видала довіреність. Довірчий документ.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 335.