ДОВІ́ЛЬНО. Присл. до дові́льний 1-3. Історику, озброєному марксистсько-ленінською теорією, не годиться уникати фактів або довільно ігнорувати одні з них, надаючи перевагу іншим (Укр. іст. ж., 2, 1960, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 334.

Дові́льно нар.

1) Всѣмъ доступно для пользованія.

2) Въ достаточномъ количествѣ. Тут таки й на землю довільніш, та й хлопцям буде кращий заробіток. КС. 1885. VI. 345.

3) Произвольно. Він поводиться собі довільно, — як заманеться йому. Бердич. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 403.