ДО́ВІДКА, и, ж.

1. Відомості, що їх одержує або подає хто-небудь. — Мені містер Булгаков телефонував, і я зібрав усі довідки (Кулик, Записки консула, 1958, 91).

На до́відки — дізнатися, довідатися про кого-, що-небудь. Прийшла [Тетяна] до Андрія Маркевича по книжки: десь, певне, прочула, що прибув новий учитель, — прийшла на довідки (Вас., II, 1959, 80).

2. Документ з короткими відомостями про кого-, що-небудь. Дістала [Варвара] довідку в лікарів про тиф (Кучер, Чорноморці, 1956, 559); Якусь довідку з сільради хотів [Густавсон] узяти, а Сандер йому відмовив (Шиян, Гроза.., 1956, 552).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 334.