ДОВО́ДИТИСЯ¹, иться, недок., ДОВЕСТИ́СЯ, еде́ться, док., безос. Бути необхідним, неминучим у зв’язку з певними обставинами. Часом їй доводилось продиратися через таку гущину, що вона ледве пролазила (Коцюб., І, 1955, 361); Доводилось і через болота брести, і в лісах ховатися, і днювати біля кіп та стогів — всього попробували (Шиян, Партиз. край, 1946, 28); Фашист думав панувати — довелось йому сконати (Укр.. присл.., 1955, 422); На батьківській садибі ніде другу хату ставити, доведеться в Рокитному (Головко, II, 1957, 517); // Мати можливість. Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (Мирний, IV, 1955, 320); Коли доводиться в краях твоїх [на землі донецькій] бувати, од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь… (Сос., Так ніхто.., 1960, 33); Якось Шурі довелося побачити вперше легендарні «катюші» (Гончар, І, 1954, 163).

ДОВО́ДИТИСЯ², джуся, дишся, недок.

1. ким. Бути комусь ким-небудь (про спорідненість, свояцтво). — Ви не доводитесь родичем цим двом Посмітюхам? — спитав суддя (Н.-Лев., II, 1956, 253); — Учора оце в Полтаві поховали одного машиніста. Ще кумом мені доводився (Головко, II, 1957, 458); Дехто навіть думав, що Богучари доводяться Андрієві далекими родичами (Кучер, Чорноморці, 1956, 93).

2. Пас. до дово́дити 1-4, 6.

ДОВО́ДИТИСЯ, оджу́ся, о́дишся, док., розм. Водячи кого-небудь, зазнати чогось небажаного, неприємного. — Це ж наша Палазя розгубила свою череду десь по Києві. Водила, водила, поки доводилась (Н.-Лев., II, 1956, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 337.

Дово́дитися, джуся, дишся, сов. в. довести́ся, ду́ся, дешся, гл.

1) Приходиться, придтися, случаться, случиться, выпадать на долю (безлично). На довгім віку усього доведеться. Ном. № 9893. Не довелось свині на небо дивиться. Ном. № 5329. Так нам довелося. Н. Вол. у. Чує, чує материне серце, яка доля доні доведеться. К. Досв. 121. Чаруй, чаруй, дівчинонько, коли довелося, — уже твоє біле личко з моїм понялося. Мет. 12. Доведеться ледачому всю правду сказати. Чуб. V. 28.

2) Слѣдовать (къ полученію). Заплатив два рублі, а ще доводиться йому шість.

3) Доставаться, достаться. А їй довелась запаска гарна. Сама, дівко, не вгадала, кому доведешся. Грин. ІІІ. 212. Чуб. I. 246.

4) Приходиться, придтися, стоить. Бідна козацька голово! Оттак то завсегда доводиться нам та честь та слава! Збоку дивляться люде, дивуються, що блищить, сияє, а в серце ніхто не загляне. К. ЧР. 312.

5) Только несов. в. Приходиться (какимъ либо родственникомъ). А Сомко…. доводиться Юрасеві дядьком. К. ЧР. 28.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 404.