ДОВГУВА́ТИЙ, а, е.

1. Те саме, що довга́стий. З його довгуватого худорлявого обличчя звисали два товстих вуси (Чорн., Визвол. земля, 1959, 58).

2. Який має довжину більшу, ніж повинна бути. —-Ваш лист надто короткий, — вступ довгуватий (Кол., Терен.., 1959, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 332.