ДОВГЕ́НЬКО. Присл. до довге́нький. Старий мій знову зажуривсь, Ходив довгенько коло хати (Шевч., II, 1953, 28); Остап на піч заліз і, чути, довгенько не спав — ворушився, шарудів (Головко, II, 1957, 388).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 330.