ДОВБОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і без додатка, розм.

1. Підсил. до довбну́ти. Він знову довбонув кілька разів кайлом і відвалив чималий шар [землі] (Ткач, Плем’я.., 1948, 59).

2. З силою ударити, штовхнути. А може, то такий прийом новий, — Візьмуть і книжкою.. Добряче довбонуть по голові? (Еллан, І, 1958, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 330.