ДО́ВБАНИЙ, а, е. Вигот. із суцільного шматка дерева довбанням, видовбуванням. По-господарському у довбану колоду Збирав [боєць] упійманий пропахлий воском рій (Рильський, І, 1956, 272); На березі й досі лежить довбаний човен, знизу він взявся льодом, а зверху притрушений снігом (Стельмах, Хліб.., 1959, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 329.