ДОБУВА́Ч, а́, ч., розм. Той, хто займається добуванням чого-небудь. Він згадував про бідні селища добувачів каучуку (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 27); Я переконаний тепер, що Прометей колись не вмер. Щодня ми бачимо його, добувача огню того (Уп., Вірші.., 1957, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 328.