ДО́БРІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. до́брий 1. Добрість і тихість вдачі світились в її ясних оченятах (Н.-Лев., І, 1956, 620); І стільки добрості було в бабусиному тоні, що Янек голосно розридався (Тулуб, Людолови, І, 1957, 54); Жовте, безкровне обличчя його рум’яніло, в очах проступала добрість (Логв., Літа.., 1960, 49); // Чуйне, дружнє ставлення. — Спасибі ж вам, товариші, за вашу добрість, за вашу послугу (Вас., II, 1959, 173); Я не смію запідозрити інших причин їхньої добрості до мене (Ю. Янов., II, 1958, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 323.

До́брість, рости, ж. Доброта. На, та знай мою добрість! Ном. № 4531. Добрості і милосердію Його і міри нема. Кв. II. 1. Я по добрості даю тобі. Н. Вол. у. Ма́ти до́брість. Быть добрымъ. А вже в нас отець і мати все добрість собі мали б та в чистеє поле вони вихожали б. Мет. 439. У до́брості жи́ти з ким. Быть въ хорошихъ отношеніяхъ. Мировий у добрості живе з паном. Н. Вол. у. По до́брости. Добромъ. Почала його по добрости просить. Грин. II. 100.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 398.