ДОБРОТА́, и́, ж. Чутливе, дружнє ставлення до людей. Не шукай красоти, а шукай доброти (Укр.. присл.., 1955, 116); Сміялися з його незграбного вигляду, але любили.. за його доброту (Фр., II, 1950, 217); // Привітність, ласка, прихильність. Доброта так і просвічує в його одкритому лиці (Коцюб., І, 1955, 446); Скільки мудрості в поглядах на життя, скільки людяності, доброти в серці [Оленчука]. Сусіди йдуть до нього з своїми клопотами, і він.. кожному чимось порадить, допоможе (Гончар, Таврія.., 1957, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 326.

Добро́та, ти, ж. Все хорошее, хорошія свойства, доброкачественность. Доброта погибла, а чорзна що осталось. Мил. 13. Освіти мене, рабу Божу, перед усім миром добротою, красотою, любощами і милощами. Чуб. I. 93. Въ слѣд. свад. пѣснѣ доброта — добрая нравственность новобрачной, сохранившей до замужества дѣвство. Будем гулять і в середу, а за твою, Парасютко, доброту розійдемося в суботу. Мил. 164.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 399.