ДОБРО́ДІЙСТВО, а, с., збірн., заст., розм. Добродії (див. добро́дій 1). [Баба:] Як тільки ж вкрадете що в мене.., Геть повипихаю в шию з хати. Хоч ви і вчене добродійство (Кроп., V, 1959, 260).

ДОБРОДІ́ЙСТВО, а, с., розм. Те саме, що добродія́ння. Не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величану мудрість.., всі [звірі] кинулися на нещасного Лиса Микиту (Фр., IV, 1950,96); Дешева.. кухня була для них добродійством (Мак., Вибр., 1954, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 324.

Добро́дійство, ва, с.

1) Благодѣяніе. Ой виходьте в поле, вельможне жовнірство! Буде вам велика дяка за все добродійство. К. Досв. 26.

2) соб. Господа! Милостивые Государи! Я повинен сказать, любе добродійство земляки, що се остання річ моя. К. Ва́ше добро́дійство. Ваша милость. Як би то, ваше добродійство, ви нам своїми руками милостиню подали. ЗОЮР. II. 76.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 399.