ДОБРЕ́ННИЙ, а, е, розм. Дуже добрий. У батюшки.. добренна патериця з срібною головкою (Україна.., І, 1960, 167); — А й земля ж тут добренна! — чорнозем, аж масний (Головко, II, 1957, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 321.