ДО́БРЕ.
1. Присл. до до́брий; протилежне погано. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру (Шевч., II, 1953, 288); Мічурін вийшов на середину кімнати, його оточили, й він знову почував себе добре (Довж., І, 1958, 455).
2. присл.., розм. Дуже, вельми. Любка першої ночі таки добре боялась (Н.-Лев., II, 1956, 258); // Зовсім, остаточно. В той час уже добре смеркалося (Мирний, II, 1954, 239).
3. у знач. присудк. сл. Про успішний хід справ, сприятливе оточення. — А тут же вам добре? (Вовчок, І, 1955, 11); — Я певен, що все буде добре: дивись, народ у нас, як на підбір (Гончар, III, 1959, 39); — Є хороше прислів’я: в гостях добре, а дома краще (Мокр., Острів.., 1961, 78); // у знач. присудк. сл. з спол. що, коли і т. ін. Дуже вдало, до речі. Палагна прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив (Коцюб., II, 1955, 338); — Чи вже людям не можна жити правдою?.. А як би добре було, коли б усі жили по ній! (Мирний, І, 1949, 295).
4. у знач. част. Уживається на означення згоди; гаразд. Та добре, розкажу про них, хоч то вони й не дуже варті (Л. Укр., І, 1951, 404); — Коли будеш, Євгене, уже старим, ..згадай оцей край, оцей струмок… — Добре… (Гончар, III, 1959, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 321.