ДО́БЛЕСНИЙ, а, е, уроч. Відомий своїми подвигами; відважний, мужній. — Зніміть шапки! Я буду говорити про доблесного воїна Червоної Армії, що смертю смерть поправ (Панч, В дорозі, 1959, 253); Ми світ відстояли грудьми — Вітчизни доблесні сини (Дмит., Вітчизна, 1948, 168); // Сповнений доблесті. — Оголосити подяку товаришеві Ковтуну за його доблесний вчинок (Шер., В партиз. загонах, 1947, 51); // Готовий подолати будь-які труднощі; самовідданий. На червоному прапорі Закарпаття.. сяє золотом орден Леніна — найвища нагорода матері-Вітчизни за доблесний труд (Цюпа, Україна.., 1960, 283).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 320.