ДОБЛАГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., рідко. Благаючи, випросити що-небудь; ублагати. Благав бога, щоб дівчину… Хоч село побачить. Не доблагав… Поховали, Ніхто й не заплаче! (Шевч., І, 1951, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 320.

Доблага́ти, га́ю, єш, гл. Допроситься, упросить, умолить. Благав Бога, щоб дівчину хоч свою побачить, — не доблагав. Шевч. 1883. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 397.