ДОБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до доби́ти. Ворог ще далеко не добитий, І, значить, треба ще його добить (Бажан, Роки, 1957, 213); // доби́то, безос. присудк. сл. * Образно. Світе ясний! Світе тихий!.. За що ж тебе, світе-брате, В своїй добрій, теплій хаті.. Багряницями закрито І розп’ятієм добито? (Шевч., II, 1953, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 319.