Дністер, Дністро́, стра́, м. Рѣка Днѣстръ. Мет. 392. К. Досв. 102. А ти прощай, Дністер, ой ти річко мутная, вже ж нам більше з тебе води не пити. Грин. ІІІ. 603. Ум. Дністрочок. Чуб. V. 82.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 394.

Дністе́р — річка, що протікає в західній та південній частині України (у загадці: «Росте дуб, роз­пустив гілля на все Поділля»); на ній розташоване українське місто Хотин, колись знаменита форте­ця; на Дністровському лимані сто­їть місто Білгород-Дністровський (колишній Акерман на місці стародавньої Тіри); місто належить до найстаріших на земній кулі; народнопоетична назва річки — Дністро. А ти прощай. Дністер, ой ти річка мужняя, вже ж нам більше з тебе води не пити (Б. Грінченко); До річки Дністра прибував, На три часті козаків переправляв [Хмель­ницький] (дума); Із низу із Дністра тихий вітер повіває (дума); Не той тепер вже Дністер, не те Придніс­тров’я (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 191.