ДМУХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Однокр. до дму́хати. Одарка дмухнула на свічку і ..непроглядна темнота зразу все покрила (Мирний, IV, 1955, 192); Через.. вікно в гратах ринув холодком весняний подих, дмухнув цвітом… (Вас., II, 1959, 52); Дмухнув легенький вітерець, і між липами на алеї закружляло жовте листя (Корн., II, 1955, 347); // безос. З зруба вогкістю дмухнуло (Щог., Поезії, 1958, 366); Льодовим вітром дмухнуло їй в обличчя (Тулуб, Людолови, II, 1957, 122); * Образно. Дмухнула [ніч] по лугах.. і покрила їх густими, сивими туманами пари (Фр., VII, 1951, 142); * У порівн. На ясну жовту пляму, мов що дмухнуло, так вона зникла (Мирний, І, 1954, 338).
◊ Дмухни́ — і похи́литься (полети́ть) — про худу і безсилу людину. [Тарас:] Невже правда, Романе Денисовичу?.. А так худенька [Леся], кволенька… Дмухни — і похилиться (Сміл., Черв. троянда, 1955, 20).
2. розм. Швидко направитися куди-небудь, піти, поїхати і т. ін. Але наш козак не трус .. Подивився, скрутив вус, Сів на чайку та й дмухнув (Пісні та романси.., II, 1956, 39); Сіцілія, земля багата, Вона мені щось по знаку, Дмухнім лиш, братця, ми до неї (Котл., І, 1952, 88); — Вдарила така страшна тривога. Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню 1 дмухнув дорогою щодуху (Фр., XIII, 1954, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 313.