ДМУ́ХАННЯ, я, с. Дія за знач. дму́хати. Ти сьогодні врятувався, та пожди до ночі, туре! Ввечері мене не зрадить вітру дмухання похмуре (Перв., З глибини, 1956, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 313.

Дму́хання, ня, с.

1) Дутье.

2) Пыхтѣніе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 393.

дму́хання — у стародавніх народ­них заклинаннях служило симво­лом вітру; вважалося, як вітер роз­ганяє хмари, так дмухання, зви­чайно поєднане з плюванням, роз­ганяє злі сили, взагалі охороняє від усіляких злих духів.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 190.