ДЛЯ́ВІСТЬ, вості, ж., розм., рідко. Абстр. ім. до для́вий. Це баріння, і вся ота нудотна длявість його мови, тихоплавність рухів — усе це вже доводило владику замалим не до сказу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 415); Яким вернувся пізно додому, ліг спати, спав довго, а прокинувшись вранці, почутив уперше лінощі і длявість в тілі (Н.-Лев., І, 1956, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 313.