ДИЧКОВИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до ди́чка.

2. Признач., відведений для вирощування дички. Під дичкове поле ділянку бажано виділити в низині біля водойм (Озелен. колг. села, 1955, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 292.