ДИХАВИ́ЦЯ, і, ж., зах. Астма. Де-небудь стане [мати] з газдинями на вулиці чи коло церкви, то й зараз наводить на це, що дихавицю має (Кобр., Вибр., 1954, 191); [Недужі:] — А мені ноги одібрало. — Мене ж дихавиця мучить… (Мам., Тв., 1962, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 290.

Дихави́ця, ці, ж.

1) Удушье, одышка.

2) Запалъ у лошадей.

3) Болотистое мѣсто. Вх. Лем. 410.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 385.